Високий рівень інтелектуального розвитку дитини не є показником успішного навчання в школі. Він також не є єдиним чинником впливу на рівень розвитку самооцінки та задоволення власним життям. Адаптація до навчання краще дається тим дітям, котрі є емоційно зрілими, вміють спілкуватися з різними людьми, співпереживати їм, керуються у своїх вчинках гуманними мотивами. Тобто мають розвинутий емоційний інтелект.
Що
таке емоційний інтелект і чому це так важливо ?
Емоційний інтелект (EQ) – знання про емоції, вміння їх усвідомлювати і
контролювати, розрізняти наміри оточуючих і адекватно реагувати на них.
Розвинутий емоційний інтелект
передбачає, що дитина вміє ідентифікувати, аналізувати, використовувати знання
для вирішення ситуацій і керувати емоціями. Поетапний розвиток емоційного
інтелекту можна представити у вигляді ланцюжка: напочатку дитина вчиться
розуміти власну поведінку і реакції на різні ситуації, потім приймати свої
емоції, а після вже керувати ними і поважати власні бажання та прагнення.
Чому
це важливо?
Емоційний інтелект відповідає
за емоційний комфорт дитини, надає можливість краще усвідомити себе, самостійно
приймати рішення, ефективно взаємодіяти з іншими людьми. Діти з розвинутим EQ
стають хорошими партнерами, злагоджено працюють в команді. Адже вони
розуміють наміри оточуючих і мотиви їх вчинків, адекватно реагують на їх
поведінку, проявляють співчуття та емпатію.
Хто
впливає краще на розвиток емоційного інтелекту дитини?
Розвитку емоцій та
почуттів дитини сприяють усі види навчальної діяльності, але головне – це її
спілкування з дорослими. Від його умілого керівництва процесом спілкування
з дитиною залежить емоційне забарвлення її стосунків з іншими дітьми. Бесіда,
яка будується на розумінні почуттів дитини, сприяє формуванню довірливих
стосунків та розвитку її самосвідомості. Дитина навчається усвідомлювати свої
переживання, розуміти свої бажання, контролювати емоції. Від вміння
контролювати свої емоції залежатиме її самопочуття, віра в себе, адекватність
сприйняття навколишнього світу, вміння долати труднощі, доводити розпочату
справу до завершення. Психологи стверджують, що діти, які постійно відчувають
на собі доброзичливе ставлення, увагу до своїх бажань та переживань, вирізняються
не лише прагненням налагоджувати та підтримувати добрі взаємини з оточуючими, а
й позитивним ставленням до самих себе: мають високу думку про себе, цінують і
поважають себе, зорієнтовані на успіх. І навпаки, якщо сукупність стосунків
довкола дитини наповнена байдужістю, емоційною холоднечею, приниженням, то вона
найчастіше перебуває у стані емоційного напруження, не цінує себе і не має
почуття власної гідності.
Психолог Джон Готман виділяє три типи батьків, які не правильно поводяться з
дитячими емоціями.
До першого
типу батьків, відносяться дорослі,
які відкидають емоції дітей.
Такі батьки роблять вигляд,
що переживання дитини - це дрібниця, щось незначне. Вони намагаються відвернути
увагу дитини від її власних переживань.
До другого
типу, відносяться батьки, які не схвалюють емоції. Вони
сприймають негативні емоції як неправильні, часто карають дітей за прояв:
злості, роздратування, страху.
Третій тип батьків не втручається, ігнорує
переживання дитини. Вони бачать емоції дитини, але не знають як
допомогти їй, тому роблять вигляд, що нічого не відбувається.
Стереотипні реакції батьків
заважають правильно сприймати почуття дітей. До таких типових реакцій на
емоції дітей відносяться: заперечення та придушення. Фрази з розряду:
«не кричи», «не бійся», «не сумуй», «не бешкетуй», «голосно не смійся»
спонукають дитину заспокоїтися, а разом з цим, не дають їй можливості
зрозуміти свої переживання, а навпаки, породжують опір і почуття
несправедливості. Система придушення емоцій виглядає просто: мені прикро
(сумно), я злюся і не розумію чому мама (тато) забороняє йти гуляти, якщо мені
хочеться; чому улюблена іграшка, яку я втратила здається їм дрібницею. Дитина
витирає сльози, але непроговорені образи нікуди не зникають.
Як розвивати емоційний інтелект дитини?
EQ розвивається через
спілкування, за допомогою наших реакцій на конфліктні ситуації. У сім’ї, де
дорослі приділяють увагу усвідомленню власних переживань та приймають почуття
своїх дітей, конфліктні ситуації намагаються злагодити, а не загострити.
Замість звичної різкої реакції на дитину, вони зупиняються і спокійним тоном
запитують: «Чому ти зараз так себе ведеш?». Під час розмови намагаються
зрозуміти, яку емоцію відчуває дитина. Вони знають, що твердження кращі за
запитання типу «Що з тобою?» «Що сталося?». Бо питання ознака допитливості,
твердження – ознака співчуття. Дитина пізнає лише ті почуття, які переживає. Їй
потрібно допомогти висловити свої почуття за допомогою тверджень, наприклад:
«Ти втомився і тобі потрібний час, щоб заспокоїтися», «Я бачу, що тобі погано,
може, тебе образив твій товариш?».
