ОСОБЛИВОСТІ МОВЛЕННЯ І ЛОГОПЕДИЧНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ З СИНДРОМОМ ДАУНА

Мовлення дітей з синдромом Дауна має свої особливості. Практично у всіх мова має дефекти звуковимови, аграматизми і небагатий словниковий запас. Логокорекційна робота з ними відрізняється дуже тривалим періодом автоматизації звуків у зв’язному мовленні. Дитина може правильно вимовляти окреме слово, називаючи предмет або дію, але в мовному потоці пропускати і спотворювати звуки, переставляти склади. Деякі діти з синдромом Дауна, незважаючи на те, що починають говорити пізніше загальноприйнятих термінів, тобто після трьох років, самостійно опановують мовленням. Зазвичай вони мають проблеми з артикуляцією, але, тим не менш, можуть легко спілкуватися з оточуючими. Частина дітей вимагає невідкладної логопедичної допомоги і поступово опановують те, чого їх навчають. А певний, чималий, відсоток «сонячних» дітей залишаються мовчунами. Діти з синдромом Дауна такі різні в своєму мовленнєвому розвитку, тому що синдром Дауна-це не логопедичний діагноз, а набір різних симптомів, в тому числі і мовних. При синдромі Дауна можна зустріти такі мовні діагнози, як системне недорозвинення мовлення, обумовлене зниженим інтелектом; загальне недорозвинення мовлення, обумовлене дизартрією, алалією, ЗПР, заїканням, педагогічною занедбаністю.

Між вітчизняними вченими-логопедами донині ведуться дискусії з приводу того, чи може бути алалія при зниженому інтелекті. А зарубіжні логопеди взагалі не користуються цим терміном, такого діагнозу у них немає. Є оральна апраксія. І тут я погоджуся з закордонними колегами. При синдромі Дауна зустрічається як дизартрія, так і апраксія, а частіше-їх поєднання.

Дизартрія — стан, при якому ускладнена правильна робота артикуляторних м’язів.

Апраксія — стан, при якому у дитини є труднощі програмування, планування і вибудовування по порядку звуків у мові. Дизартрію і апраксію можна віднести до неврологічних чинників мовних труднощів у дітей з Даун-синдромом.

Також існують анатомічні фактори:

— високе, вузьке куполоподібне піднебіння, тому звуки виходять іноді більш «носовими»;

— особливості прорізування зубів: зуби з’являються пізніше, зазвичай не в тому порядку, що у звичайних дітей; деякі зуби можуть так і не вирости, а інші ростуть  занадто щільно; це впливає на артикуляцію;

— відкритий прикус, верхні і нижні зуби не зводяться разом;

— маленька, вужча, ніж зазвичай, верхня щелепа;

— щодо великий язик. Зараз вважається, що у людей з синдромом Дауна язик такого ж розміру, як у всіх інших, але через менший розмір ротової порожнини (і через гіпертонус) він може погано поміщатися в роті, артикуляція може бути ускладнена.

З огляду на можливість виникнення у дитини з синдромом Дауна дизартрії, звичайно ж, є сенс на самих ранніх етапах логопедичної корекції робити дитині логопедичний масаж, щоб до моменту появи мовлення звести до мінімуму дефекти звуковимови. Однак, всім учасникам  корекційного впливу слід враховувати той факт, що причиною мовних труднощів у дитини, відсутності мовлення або її пізнього початку є зовсім не дизартрія, а апраксія мови. Простіше кажучи, причина не в роті, а в голові.

Діти з дизартрією, як правило, допускають у своєму мовленні одні й ті ж самі помилки. Тобто, якщо замість слова «ручка» дитина вимовляє «люська», то він каже так в будь-якій ситуації, завжди.

Для дітей з апраксією  властива проблема програмування мови, тому вони можуть переставляти звуки в слові і робити це кожен раз по-іншому, іноді вимовляючи слово правильно. Для апраксії характерні наступні зовнішні ознаки:

— дитина дуже напружується, намагається вимовити звуки правильно, видно як рухаються його губи, язик — але правильні звуки не виходять;

— непостійність помилок в мові;

— дитина вживає менше лепетних поєднань в дитинстві, використовується менша кількість звуків, а також більше голосних, ніж приголосних;

— дитині легко вимовляти часто вживані клішовані фрази; вони звучать дуже зрозуміло і правильно, але більш складні конструкції в непідготовленому мовленні (наприклад, у відповіді на запитання) дитина осилити не може;

— проблеми з вимовою поєднань звуків — дитина може відтворити окремі, ізольовані звуки, іноді навіть склади, але не може правильно скласти слово з цих складів; переставляє звуки у середині слова або склади всередині слова;

— дитині важче даються довгі слова і фрази;

— відзначаються проблеми з наголосом і ритмом: дитина може говорити занадто повільно або занадто швидко, нерівномірно.

Такого явища, як «мова дітей з синдромом Дауна» не існує, у всіх дітей з цим діагнозом різні мовленнєві труднощі. Комусь потрібно тільки виправити вимову декількох звуків, а когось — навчити розмовляти з нуля.

Виходячи з розуміння, що не існує загальних порушень мовлення у дітей з СД і  мовлення «сонячних» дітей має певні особливості були виокремлені  напрямки корекційного впливу, спрямовані на 3 категорії дітей.

Перша категорія дітей з СД – немовленнєві діти .

Друга категорія – діти з апраксією.

Третя категорія – діти з ЗНМ II-III рівня, ФФН та стертою формою дизартрії.            Діти, що відносяться до першої категорії, потребують «запуску» мовлення. Основний час корекції відводиться розвитку рухливої та емоційної сфери. Дітям пропонуються рухливі вправи та прості ігри, що підсилюються простими і емоційними вигуками та звуконаслідуванням. Вся робота базується на викликанні бажання спілкуватися за допомогою вербальних засобів. Навіть найнайменші досягнення дитини не повинні залишатись без уваги ,  дитина має отримати позитивно окрашену оцінку у вигляді оплесків, посмішок, потискувань руки та «обнімашок». Робота з «запуску» мовлення довга, кропітка, але з часом дитина починає отримувати задоволення і  проявляти зацікавленість насамперед до  мовленнєвого спілкування.

При тривалому, щирому і неформальному спілкуванні дитина розкривається і демонструє прихильність, зацікавленість до певного виду діяльності. Це, так би мовити, сильні сторони дитини, на які можна спиратися в навчально-корекційному процесі.

З другою категорією дітей, яка є найбільшою за кількістю, корекційний вплив базується на подоланні апраксичних проявів.  Для дітей з апраксією вкрай важливо постійно практикуватися. Корисно співати з ними пісеньки, займатися музикою. Особливо корисні пісні з відповідними словами жестами, а також пісні, де постійно повторюється приспів.  Дітям легше їх запам’ятати і цікавіше в такій формі відпрацьовувати звуки, склади, слова, фрази. Тексти для переказу треба обирати з передбачуваним сюжетом, з повторюваними елементами сюжету і повторюваними фразами («Ріпка», «Теремок», «Колобок»). Знаючи, де в казці буде повторюватися одна і та ж фраза, дитина може сама підказати її. Це додає дітям впевненості в собі.

У дітей третьої категорії є дефекти звуковимови, порушено фонематичне сприйняття, аграматична фраза. З цими дітьми робота будується на поширенні і активізації словника, автоматизації та диференціації звуків, формуванні граматично правильної фрази.

Загальними прийомами роботи, що сприяють розвитку мовлення всіх категорій дітей з СД є пальчикові, динамічні, мімічні, дихальні вправи, артикуляційна гімнастика, логопедичний масаж, логоритмічні вправи.  А специфічні прийоми спрямовані на певні категорії дітей і використовуються в індивідуальній та індивідуально-груповій формі роботи.

Дуже продуктивно залучати до занять з немовленнєвою дитиною дітей, що непогано розмовляють. Вони задають позитивний емоційний тон заняттю і допомагають урізноманітнити  діалог між персонажами дійства.

Дуже ефективним виявився прийом проведення відеозапису логоритмічних вправ на уроці з подальшим переглядом відео.  Старші діти дуже прискитливо ставились до почутого власного мовлення і старанно виправляли помилки, що побачили.  Театралізована діяльність учнів з СД (елементи настільного та лялькового театру) дала поштовх до підвищення мовленнєвої активності дітей з СД.

Добре зарекомендував себе  прийом використання асиметричних вправ замість традиційних фіз.хвилинок. Ці вправи, дійсно, активізують мозкову діяльність і підвищують працездатність дітей, що швидко втомлюються.