Причини
затримки мовлення
Чому
дитина має затримку/розлади мовлення? – питання, на яке часто немає
однозначної відповіді, але його важливо задавати.
Визначення основної причини
затримки мовлення має важливе значення для забезпечення дитини раннім
втручанням, а батьків - розумінням труднощів у розвитку їх дитини.
Деякі
розлади мовлення можуть мати відому першопричину і бути пов’язані з:
- розладами слуху, частими
вушними інфекціями;
- генетичними синдромами
(трисомія 21, синдром Вільямса, синдром крихкої Х-хромосоми та ін..)
- розладами нейророзвитку (РАС,
РДУГ, розлади комунікації, інтелектуальна недостатність та ін..)
- впливом токсичних речовин на
плід під час вагітності (алкогольна, наркотична інтоксикація та ін..)
- вродженими або набутими змінами
в анатомічних структурах головного мозку (наприклад, внаслідок видалення
пухлин, крововиливу в мозок, аномалій розвитку кори)
- епілепсією та ін.
У
багатьох дітей затримка мовлення виникає з невідомих причин. Але також існують
деякі фактори ризику її розвитку:
- Стать. Хлопчики мають більший
ризик розвитку розладів мовлення, аніж дівчатка.
- Низька вага (менш ніж на 85%
від оптимальної ваги) при народженні, передчасні пологи (раніше 37 тижня
вагітності).
- Сімейний анамнез. Діти з ЗМР
частіше мають батьків, в анамнезі яких також спостерігалися розлади мовлення.
- Освіта матері та
соціально-економічний статус сім’ї. Бідність, відсутність соціальної підтримки,
високий рівень стресу в сім’ї, депресії пов’язані з більшим ризиком ЗМР у
дитини.
- Несприятливе соціальне
середовище. ЗМР може асоціюватися з тривалим перебування в дитячих будинках або
лікарнях з раннього віку, де малюк не отримував досвіду комунікації з близьким
дорослим.
Найчастіше з’ясувати причину
затримки мовлення не вдається. Тим не менш, загальноприйнято вважати, що
механізми формування ЗМР мають багатофакторний характер, що передбачає складну
взаємодію між генетичними чинниками та факторами навколишнього середовища.
Оскільки
група дітей із ЗМР зазвичай успішно розвивається в інших сферах розвитку (
моторному, пізнавальному, психоемоційному), батьки можуть припустити, що малюки
наздоженуть своїх однолітків самостійно.
Дійсно, багато дітей можуть компенсувати
свої труднощі у розвитку мовлення, але багато хто цього не зможе зробити. В
ранньому віці важко передбачити, яким дітям буде складно наздогнати своїх
однолітків. Тому рання ідентифікація та втручання можуть допомогти малюку
просуватися у розвитку та набувати нові навички.
