Серії казок про Маленьку Лисичку та Величезний Світ

Нові друзі.

Із серії казок про Маленьку Лисичку та Величезний Світ

Автор Альона Кирилюк

Рекомендовано дітям дошкільного та молодшого шкільного віку.

Мета - виховання толерантного ставлення до дітей з інвалідністю.

Ціль - усвідомлення та прийняття осіб з інвалідністю при порушеннях мовлення та слуху.

Маленька Лиска-Аліска жваво метушилася у своїй нірці. Вони з мамою збиралися йти у гості. Мама розповіла їй, що на них чекає цікаве знайомство з новими друзями.

- Мамо, а які вони, ті нові друзі? - з цікавістю допитувалася Аліска.

- Ти скоро сама їх побачиш. Я скажу лише, що вони інші, не такі як ми з тобою. Ти ж пам‘ятаєш, що світ повний різних істот, не схожих між собою, і що ми усі - різні.

- Так, я це знаю. Але, чи сподобаюся я їм, якщо я не така як вони? - не вгавало цікаве лисеня.

- Обов‘язково сподобаєшся, якщо тільки будеш дружньо поводитися та будеш чемною. - відповіла мама Лисиця. - Адже щоб подобатися один одному та дружити, не обов‘язково бути однаковими. Так навіть цікавіше, коли усі різні.

 

Коли Аліска з мамою прийшли в гості, то їх радо прийняла пані Квочка і мерщій відвела Маленьку Лисичку до нових друзів.

У кімнаті, до якої вони зайшли, було багато дітей. Пані Квочка голосно вигукнула:

- Діти! Прийшла лисичка Аліса, вона буде з вами гратися. Біжіть мерщій знайомитися. А ми з пані Лисицею накриємо на стіл.

 

І вмить усі дітки обліпили Алісу та хто голосніше почали називати свої імена й задавати їй різні питання. Усі вони одночасно щебетали щось без зупину, але Маленька Лисичка не могла почути усіх питань і не знала кому відповісти першому. У цій гамірній метушні вона не встигла навіть зрозуміти як кого звуть, і тому дуже розгубилася.

- Стоп, стоп, стоп! - пролунав за спиною дзвінкий голос пана Півня. І в кімнаті відразу стало тихо.

- Тепер давайте по черзі. Кожен з вас підійде до Аліси і познайомиться.

 

Курчата стали по черзі підходити до лисенятка і називати свої імена, але серед них була ще маленька ящірка. Вона підійшла до Аліски останньою і широко посміхнулася їй, не промовивши ні слова.

- Як тебе звуть? - запитала Маленька Лисичка, але у відповідь отримала тільки радісний погляд і милу посмішку.

- Її звуть Ярина. - наввипередки закокотали курчата.

- А чому вона сама не скаже? - здивувалася Аліска.

- Тому що вона не говорить. - першим за всіх вигукнув маленький півник Петрик.

- Чому? - продовжувала запитувати лисичка.

- Не говорить - і все. - пояснив півник.

- А як тоді ви її розумієте?

 

А маленька ящірка тим часом взяла аркуш паперу і олівець, і стала писати. Вона написала, що буде відповідати на папері, або буде показувати руками.

Курчата побачили, що лисичка зацікавилася Яринкою і швидко повернулися до своїх справ. Але Петрик залишився.

- Це ще не всі. - мовив він. - Ходімо, я познайомлю тебе зі Златою.

 

І вони втрьох попрямували до величезного акваріуму, який стояв у кутку кімнати. Він був гарний та різнокольоровий. Всередині світилися вогники, такі гарні і приємні, що на них хотілося дивитися й дивитися цілий день. Серед тої чарівної краси плавала золота рибка.

 

- Це Злата? - запитала у Петрика Аліска.

- Так, це вона. - відповів півник.

- Злата, привіт! Мене звати Аліса. - звернулася до рибки Маленька Лисичка. Але Злата нічого не відповіла, і навіть не повернула до неї свого погляду.

- Ау! Злата! Я до тебе звертаюся! - голосно вигукнула Аліска.

- Вона тебе не чує. - пояснив Петрик, і продовжив - Не чує і не розмовляє.

- Ого! А як же ви розумієте один одного? І Яринка, і Злата… - замислилася лисичка.

- У нас немає з цим проблем. - відповів півник. - Ми з народження були разом і завжди розуміли один одного. Але ти також можеш навчитися. Ми спілкуємося певними знаками. У нас навіть є окрема мова - мова жестів. А ще ми можемо спілкуватися на папері, на планшеті або на телефоні. Можемо писати один одному повідомлення. Це весело.

- Он як… - задумливо протягнула Маленька Лисичка.

- Давай пограємося усі разом, і ти все зрозумієш сама. - запропонував Петрик. - Я через повідомлення познайомлю вас зі Златою.

- Давай. - зраділа Аліска, і вони всі разом почали писати один одному повідомлення, ділитися картинками та смайликами.

 

Діти так захопилися грою, що й не помітили як промайнув день. А тим часом пані Квочка з Алісиною мамою вже подали вечерю і стали кликати усіх до столу. Повечерявши у цій метушній веселій компанії, Аліска з мамою пішли додому.

По дорозі пані Лисиця поцікавилася про Алісиних нових друзів. І Маленька Лисичка почала захопливо розказувати.

 

- Мамо, з ними було так цікаво! Я навчилася спілкуватися і розуміти мову, яку ти не вмієш розуміти.

- Це яка така мова? - запитала пані Лисиця.

- Це мова немовних дітей. Нею спілкуються ті, хто не може говорити так як говоримо ми з тобою. Це мова жестів. - відповіла Аліска.

- Як цікаво. - продовжила мама. - А як тобі було спілкуватися з дітками, які не говорять?

- Чудово! А ти знала, мамо, що Злата, крім того що не говорить, то ще й не чує?

- Невже? - зробила здивований вигляд пані Лисиця.

- Так. - захопливо розповідала Маленька Лисичка. -  Вона у акваріумі. У неї там свій світ. І мені було дуже цікаво та весело пізнавати його! Знаєш, мамо, мені здалося, що Злата, Яринка і мій друг - кріт Кирил, чимось схожі між собою.

- Чим? Кирил же не бачить. Він сліпий, але добре чує і може говорити, а дівчата не говорять.

- Так, мамо. Але усі вони по своєму сприймають світ, не так, як більшість істот.

- Доню, - мовила пані Лисиця. - ти також по своєму сприймаєш світ. Усі ми сприймаємо його по своєму, бо ми різні. Головне - навчитися розуміти один одного і допомагати один одному.

 

Аліска з мамою підійшли до своєї нірки й сховалися всередині, поки на вулиці ставало темніше й темніше.

Перед сном Маленька Лисичка думала про те, що їй було набагато цікавіше з Яринкою та Златою ніж з галасливими курчатами. Курчата, звісно, були веселі, але усі однакові. Аліса намагалася згадати їхні імена, та так і заснула, перебираючи їх по порядку.