Ми всі різні. Ми по-різному рухаємося, по-різному спілкуємося. Ми бачимо світ з різної точки зору. Наша зовнішність унікальна та неповторна. Але є те, що нас об’єднує – це бажання приймати і віддавати любов. Бажання жити повноцінним життям і бути частиною суспільства.
Усі ми - різні
Із серії казок про
Маленьку Лисичку та Величезний Світ
Автор Альона
Кирилюк
Рекомендовано
дітям дошкільного та молодшого шкільного віку.
Мета - виховання
толерантного ставлення до людей з інвалідністю.
В Лисиччиній
домівці сьогодні було багато метушні. Аліска з мамою збиралися йти на свято і
тому дуже квапилися. Їх у лісі чекав цікавий концерт і смачні частування.
- Мамо, мамо!
Ходімо хутчіш, я не хочу спізнитися! - схвильовано щебетала Аліска
- Доню, ще рано,
там ще нікого немає.
- То й що, ми
будемо перші. Краще раніше прийти щоб нічого не пропустити.
- Ну, добре, -
мовила Лисиця відчиняючи двері. - ходімо.
Маленька Лисичка
від радості підстрибувала цілу дорогу. Їй було так цікаво що ж там буде
сьогодні, які нові відкриття приготував їй Світ?
Але Аліска зовсім
розгубилася, коли побачила перед собою натовп.
Навколо стояв
неймовірний гамір, було дуже шумно і Маленькій Лисичці дуже захотілося додому.
Вона вткнулася в мамине хутро, заплющила очі і закрила вуха.
- Мамо, ходімо
додому, мені не подобаються концерти. - благаючи промовила Аліска.
- Доню, але
концерт ще навіть не почався! Ти ж так поспішала сюди.
- Так, але я
думала що Світ приготував для мене щось цікаве, а не щось гамірне й шумне…
Мама Лисиця
голосно розсміялася, обійняла Аліску і мовила:
- Поглянь
навкруги, насправді тут дуже цікаво. У тебе є можливість побачити те, чого ти
раніше ніколи не бачила.
Маленька Лисичка
обережно розплющила очі й роззирнулася навколо. Ніколи раніше вона не бачила
стільки різних істот.
Неподалік лежали
дивні створіння. Вони були схожі на товсті мотузки, що сичали і звивалися.
- Мамо, що це? -
прошепотіла Аліска.
- Не «що», а -
«хто». Це змії. - відповіла мама.
- Хто вони? -
пошепки продовжувала Маленька Лисичка.
- Такі ж істоти як
ми з тобою.
- Як це такі як
ми? У них же немає рук і ніг… і м‘якенького хутра…
- Так, доню, вони
не можуть ходити та робити певні речі так як ми, але вони такі ж живі
створіння. Їхнє життя відрізняється від нашого, воно інше, просто - інше.
- Ооо… -
протягнула Лисичка і повернулася в іншу сторону.
Там вона побачила
ще одну цікаву істоту. Вона мала таку ж гладку шкіру як у змій, але була
величезною, порівняно з ними. І спереду у неї було щось схоже до лапок, але не
таке як у лисичок.
- Мамо, а це хто?
- прошепотіла Аліска.
- Це Тюлень.
- Він також не
може ходити?
- Так, зате він вміє
чудово повзати за допомогою ласт, які у нього замість рук. А ще він так плаває,
що у воді його не наздожене жоден найшвидший лис.
- А це ще хто? -
запитала Маленька Лисичка, вказуючи на шматочок мотузки, що був схожий до змій,
але мав на багато менший розмір. Серед усього цього натовпу він був взагалі
майже непомітний.
- Це Черв‘ячок.
- Але ж у нього
немає ні рук, ні вух, ні очей, ні ніг, він не ходить, не бачить і не чує.
Навіщо йому концерт? Навіщо його сюди привели? - здивувалося лисеня.
- Люба моя, -
мовила пані Лисиця, - він усе відчуває. Просто він сприймає Світ по іншому.
Бачиш-бо, доню, наш Світ вражає своєю багатогранністю. Бувають різні істоти, не
схожі на нас, не схожі один на одного, але усіх нас об‘єднує одне слово. Це
слово - життя. Воно одне на всіх і водночас - у кожного своє. Кожне створіння
хоче жити, радіти і бути в безпеці. Кожна істота хоче відчувати любов та
турботу, хоче пізнавати світ та бути щасливою. Тому, замість задавати питання:
«Чому вони не такі як ми», ти повинна перш за все подумати: «Як мені
взаємодіяти з оточуючими, щоб зробити їх хоч трішечки щасливішими?».
Аліска помітила ще
багатьох істот, які були дуже цікавими
для неї і вирізнялися з натовпу, але зі сцени пролунав голос ведучого і Лисичка
не встигла запитати про них маму.
Концерт розпочався.
