Терапевтична казка "УСІ МИ - РІЗНІ"

Ми всі різні. Ми по-різному рухаємося, по-різному спілкуємося. Ми бачимо світ з різної точки зору. Наша зовнішність унікальна та неповторна. Але є те, що нас об’єднує – це бажання приймати і віддавати любов. Бажання жити повноцінним життям і бути частиною суспільства.

Усі ми - різні

Із серії казок про Маленьку Лисичку та Величезний Світ

Автор Альона Кирилюк

Рекомендовано дітям дошкільного та молодшого шкільного віку.

Мета - виховання толерантного ставлення до людей з інвалідністю.

В Лисиччиній домівці сьогодні було багато метушні. Аліска з мамою збиралися йти на свято і тому дуже квапилися. Їх у лісі чекав цікавий концерт і смачні частування.

- Мамо, мамо! Ходімо хутчіш, я не хочу спізнитися! - схвильовано щебетала Аліска

- Доню, ще рано, там ще нікого немає.

- То й що, ми будемо перші. Краще раніше прийти щоб нічого не пропустити.

- Ну, добре, - мовила Лисиця відчиняючи двері. - ходімо.

Маленька Лисичка від радості підстрибувала цілу дорогу. Їй було так цікаво що ж там буде сьогодні, які нові відкриття приготував їй Світ?

Але Аліска зовсім розгубилася, коли побачила перед собою натовп.

Навколо стояв неймовірний гамір, було дуже шумно і Маленькій Лисичці дуже захотілося додому. Вона вткнулася в мамине хутро, заплющила очі і закрила вуха.

- Мамо, ходімо додому, мені не подобаються концерти. - благаючи промовила Аліска.

- Доню, але концерт ще навіть не почався! Ти ж так поспішала сюди.

- Так, але я думала що Світ приготував для мене щось цікаве, а не щось гамірне й шумне…

Мама Лисиця голосно розсміялася, обійняла Аліску і мовила:

- Поглянь навкруги, насправді тут дуже цікаво. У тебе є можливість побачити те, чого ти раніше ніколи не бачила.

Маленька Лисичка обережно розплющила очі й роззирнулася навколо. Ніколи раніше вона не бачила стільки різних істот.

Неподалік лежали дивні створіння. Вони були схожі на товсті мотузки, що сичали і звивалися.

- Мамо, що це? - прошепотіла Аліска.

- Не «що», а - «хто». Це змії. - відповіла мама.

- Хто вони? - пошепки продовжувала Маленька Лисичка.

- Такі ж істоти як ми з тобою.

- Як це такі як ми? У них же немає рук і ніг… і м‘якенького хутра…

- Так, доню, вони не можуть ходити та робити певні речі так як ми, але вони такі ж живі створіння. Їхнє життя відрізняється від нашого, воно інше, просто - інше.

- Ооо… - протягнула Лисичка і повернулася в іншу сторону.

Там вона побачила ще одну цікаву істоту. Вона мала таку ж гладку шкіру як у змій, але була величезною, порівняно з ними. І спереду у неї було щось схоже до лапок, але не таке як у лисичок.

- Мамо, а це хто? - прошепотіла Аліска.

- Це Тюлень.

- Він також не може ходити?

- Так, зате він вміє чудово повзати за допомогою ласт, які у нього замість рук. А ще він так плаває, що у воді його не наздожене жоден найшвидший лис.

- А це ще хто? - запитала Маленька Лисичка, вказуючи на шматочок мотузки, що був схожий до змій, але мав на багато менший розмір. Серед усього цього натовпу він був взагалі майже непомітний.

- Це Черв‘ячок.

- Але ж у нього немає ні рук, ні вух, ні очей, ні ніг, він не ходить, не бачить і не чує. Навіщо йому концерт? Навіщо його сюди привели? - здивувалося лисеня.

- Люба моя, - мовила пані Лисиця, - він усе відчуває. Просто він сприймає Світ по іншому. Бачиш-бо, доню, наш Світ вражає своєю багатогранністю. Бувають різні істоти, не схожі на нас, не схожі один на одного, але усіх нас об‘єднує одне слово. Це слово - життя. Воно одне на всіх і водночас - у кожного своє. Кожне створіння хоче жити, радіти і бути в безпеці. Кожна істота хоче відчувати любов та турботу, хоче пізнавати світ та бути щасливою. Тому, замість задавати питання: «Чому вони не такі як ми», ти повинна перш за все подумати: «Як мені взаємодіяти з оточуючими, щоб зробити їх хоч трішечки щасливішими?».

Аліска помітила ще багатьох істот,  які були дуже цікавими для неї і вирізнялися з натовпу, але зі сцени пролунав голос ведучого і Лисичка не встигла запитати про них маму.

Концерт розпочався.