Специфіка логопедичної роботи з учнями із ЗПР обумовлена, з одного боку, характером вищої нервової діяльності, психопатологічними особливостями таких дітей, насамперед зниженням рівня аналітико-синтетичної діяльності, з іншого – особливостями мовленнєвого розвитку і структурою мовленнєвого дефекту.
Можна виділити наступні особливості
логопедичної роботи у школі інтенсивної педагогічної корекції.
У зв′язку з тим, що у
дітей даної категорії спостерігається недорозвиток пізнавальної діяльності,
весь процес логопедичної роботи повинен бути спрямований на формування
мисленнєвих операцій аналізу, синтезу, порівняння, абстрагування, узагальнення.
Так, при усуненні порушень звуковимови велике місце відводиться диференціації
фонетично близьких звуків. Вимова кожного звука аналізується з точки зору його
слухового ( порівняння з немовленнєвим звуком), зорового, кін естетичного
образу. Порівнюється звучання, артикуляція двох звуків, встановлюється їх
схожість та різниця. У процесі диференціації звуків необхідна робота по аналізу
звукової структури слова,
по визначенню місця звука в слові. Порівнюються слова за їх звуковою
структурою, за наявністю в них звуків, які відпрацьовуються. Широко
використовується порівняння графічних схем слів, знаходження в схемі того чи
іншого звука.
1. З урахуванням
характеру порушення мовлення логопедична робота повинна проводитись над
мовленнєвою системою в цілому. На кожному занятті ставляться задачі корекції не
тільки фонетико-фонематичної, а й лексико- граматичної сторони мовлення.
Наприклад, корекцію порушення вимови звука необхідно поєднувати з роботою
над прийменником з, уточнюючи семантику прийменника, виділяючи
його як самостійне слово в реченні. При цьому відпрацьовується аналіз структури
речення. У процесі автоматизації даного звука можна працювати над
префіксом з. при цьому необхідно проводити роботу з порівняння
двох слів як за семантикою. Так і за звуковим оформленням. Для розвитку і
уточнення лексики рекомендуються завдання: назвати слова, які означають дію,
ознаки предметів.
2. У процесі логопедичної
роботи важливо спиратися на принцип поетапного формування розумових дій (П.Я.
Гальперін, Д.Б. Ельконін та ін.). Це необхідно для того, щоб від
наочно-дійового і наочно-образного мислення перейти до організації дії у
внутрішньому плані. Формування мовленнєвих дій повинно здійснюватися за
етапами:
3.Матеріалізація дії за
опорою на допоміжні засоби. Так, робота з розвитку диференціації звуків
передбачає використання малюнків, назви яких аналізуються, а також графічних
схем слів.
4.Виконання дії у
мовленнєвому плані. Дитина вимовляє слово і на основі його слухового і
кінестетичного образу, без опори на допоміжні засоби, визначає наявність того
чи іншого звука в слові.
5.Виконання дії у внутрішньому плані. Дитина здійснює диференціацію без
матеріальних і мовленнєвих опор, за уявленням.
6. Особливостями логопедичної роботи є максимальне включення аналізаторів,
актуалізація відчуттів, а також використання різноманітної наочності. Так,
постановці звука допомагають зорове сприймання артикуляції, тактильне
сприймання муляжа, кінестетичні відчуття від рухів кісті руки, яка відтворює
положення язика при вимові даного звука, опора на кін естетичні відчуття язика,
губ.
7. Важливе значення має диференційований підхід, який передбачає врахування
особливостей вищої нервової діяльності (наприклад, переважання процесу
збудження або процесу гальмування); психічні особливості дитини, його
працездатність, особливість моторного розвитку, рівень несформованості
мовлення, симптоматику мовленнєвих розладів, їх механізми.
8. Корекцію порушень мовлення (особливо звуковимови) необхідно пов′язувати із
загальним моторним розвитком і переважно дрібної моторики рук. Враховуючи
тісний зв′язок у розвитку дрібної моторики рук та артикуляційної, у логопедичні
заняття необхідно включати вправи тонких рухів рук, завдання на озвучення дій,
елементи логопедичної ритміки.
9. Зміст логопедичної роботи повинен знаходиться у відповідності з програмою
навчання грамоти. Логопедична робота підготовлює дітей до її засвоєння.
10. У зв′язку з тим, що старі умовно-рефлекторні зв’язки у дітей із ЗПР
змінюються з труднощами, необхідно ретельно відпрацьовувати етапи закріплення
правильних мовленнєвих навичок.
11. Характерною є часта повторюваність логопедичних вправ, але з включенням
елементів новизни за змістом і формою. Це обумовлено слабкістю замикаючої
функції кори головного мозку, трудністю формування умовно-рефлекторних
зв′язків, їх хрупкістю, швидким угасанням без достатнього підкріплення.
12. Засвоєні мовленнєві навички в логопедичному кабінеті у дітей із ЗПР
зникають в інших ситуаціях, на іншому мовленнєвому матеріалі. У зв′язку з цим
дуже важливо закріпити правильні мовленнєві навички в різних ситуаціях.
11. Враховуючи швидку втомлюваність, схильність до охоронного гальмування
учнів, необхідно проводити часту зміну видів діяльності, переключення дитини з
одного виду діяльності на інший.
13. Особливістю
логопедичної роботи є ретельне дозування завдань і мовленнєвого матеріалу. Специфіка
пізнавальної діяльності дітей із даної категорії обумовлює необхідність
поступового ускладнення завдань і мовленнєвого матеріалу. Одне і те ж завдання
виконується спочатку на простому мовленнєвому матеріалі, потім – на більш
складному.
14. Під час проведення
логопедичних занять необхідно чітке розуміння дитиною мети завдання.
15. Для ефективного
засвоєння правильних мовленнєвих навичок учнями із ЗПР необхідний не дуже
швидкий темп роботи.
16. Необхідно
підтримувати у дітей інтерес до виправлення мовлення, вплив на їхню емоційну сферу.
17. У зв′язку з тим, що
порушення мовлення носять стійкий характер, логопедична робота здійснюється у
більш тривалі строки.
18. Не сформованість
контролю, слабкість вольових процесів учнів обумовлює необхідність тісного
зв′язку роботи вчителя, логопеда, вихователя і батьків. Треба так організувати
педагогічний процес, щоб не тільки на логопедичних заняттях, але і в класі, і в
позаурочний час здійснювалось закріплення правильних мовленнєвих навичок,
контроль і допомога педагогів і батьків в корекції мовленнєвих розладів.
19. Логопед повинен
проводити роботу у тісному зв′язку з медичним персоналом, щоб реалізувати
комплексний медико-педагогічний підхід до усунення мовленнєвих порушень і
проводити корекцію патології на сприятливому фоні. Наприклад, заняття по
усуненню заїкання будуть більш ефективними, якщо вони проводяться на фоні
розслаблення після вживання відповідних медикаментів.
20.
